У Петербурзі вийшов перший номер журналу «Современник»
Група письменників журналу «Современник»: І . Тургенєв, В.Соллогуб, Л.Толстой, М. Некрасов, Д.Григорович, І.Панаев
У першій половині 19 століття в Росії значно зросла кількість газет і журналів, збільшилися їх тиражі, але з всіх переважали видання консервативного спрямування.
(11) 23 квітня 1836 року в Петербурзі вийшов перший номер літературного й громадсько-політичного журналу «Современник», заснований А. С. Пушкіним.
Розділ поезії першого номера містив вірші Пушкіна, Жуковського, Вяземського, Давидова, Баратинського, Тютчева та інших авторів. У розділі прози основне місце займали твори Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, а також розповіді інших авторів, статті Давидова, Вяземського і Одоєвського.
Оскільки журнал видавався у важких цензурних умовах, твори авторів постійно заборонялися, деякі пропускалися урізаними або з спотвореннями. Крім віршів і прози, в журналі публікувалися критичні, історичні, етнографічні та інші матеріали.
Після загибелі Пушкіна в 1837 році «Сучасник» видавався на користь його сім'ї групою друзів на чолі з В. Жуковська, де в цей же рік були опубліковані невидані раніше твори Пушкіна: «Мідний вершник», «Русалка »,«Арап Петра Великого»та інші, а також твори Жуковського, Лермонтова, Вяземського і Єршова.
З 1838 року журнал переходив до різних видавцям, і регулярність виходу номерів часто порушувалася. У 1845 році «Сучасник» перейшов М. Некрасова, який привернув до журналу І.Тургенєва, І.Гончарова, О. Герцена, також там друкувалися переклади творів Ч.Діккенса, Ж.Санд та інших західних письменників.
У 1847-48 роках стиль журналу визначали статті В.Бєлінського, в яких він критикував сучасну дійсність і пропагував революційно-демократичні ідеї. Політична реакція та переслідування цензури ускладнили роботу редакції, але «Сучасник» продовжував виходити.
Найбільш яскравими в історії «Современника» стали 1854-62 роки, коли журнал очолили Н.Чернишевський і Н.Добролюбов і друкували там свої твори. Тоді «Сучасник» вів різку полеміку з ліберальної і консервативної журналістикою, будучи переважно політичним виданням, причому революційної спрямованості.
Смерть Добролюбова і арешт Чернишевського в 1862 році призупинили роботу і вихід «Современника», але вже через рік Некрасову вдалося відновити видання, і він продовжував залишатися кращим з демократичних журналів. У ці роки в ньому був опублікований роман «Що робити?» Чернишевського, реалістичні твори Салтикова-Щедріна, Слєпцова, Решетникова, Успенського та інших російських письменників і публіцистів.
У 1866 році, після замаху на Олександра II, журнал був закритий владою. Продовжувачем справи «Современника» став журнал «Вітчизняні записки» Некрасова і Салтикова-Щедріна.