Лжедмитрій II

Лжедмитрій II
Лжедмитрій II, прозваний також «Тушинському злодієм», — це другий самозванець Смутного часу, який видавав себе за сина Івана Грозного, царевича Димитрія, нібито вижив в Угличі і потім врятувався під час повстання в Москві в 1606 році — тобто за Лжедмитрія I. Незважаючи на те, що він контролював значну територію Русі, але у вітчизняній історіографії царем не вважається (на відміну від Лжедмитрія I).

Походження і як дата народження Лжедмитрія II не відомі, хоча існує багато версій. Чутки про «чудесне спасіння» царя з'явилися практично відразу ж після страти Лжедмитрія I. Багато москвичів не вірили в його смерть, оскільки тіло царя, виставлене на показ народові, було жорстоко понівечене до невпізнання. До того ж чутки підтримувалися і деякими знатними людьми, близькими до Лжедмитрій, зокрема — князем Г.Шаховскім, засланим при Шуйском на воєводство у Путивль. Саме під його керівництвом в Сіверської Україні, не так давно приймала шедшего з Польщі «царевича Димитрія», стали збиратися загони для захисту прав поваленого Шуйським царя. Як би там не було, але в появі нового самозванця були зацікавлені багато — як старі прихильники Лжедмитрія I, так і просто незадоволені владою Василя Шуйського.

Вперше новий самозванець з'явився Навесні 1607 року в Україні — в місті Стародуб-Сіверському, оголосивши себе спасшимся Димитрієм, і був урочисто визнаний. Грамоти Лжедмитрія II і чутки швидко поширювалися по Русі і Польщі, до нього потягнулися ратні люди — козаки, поляки та литовці, а найближчі міста перейшли на його бік. Незабаром тут сформувалася повстанська армія (близько 3000 осіб), основу якої склали польські загони князів А.Вішневецкого, Р.Ружінского та інших, до яких долучилася частина южнорусского дворянства, козаки І.Заруцкого, залишки розбитих військ И.Болотникова.

З Стародуба Лжедмитрій II з військом влітку 1607 року направити в похід на Брянськ і у вересні зайняв його. Однак падіння Тули сплутало його карти, і він відступив до Карачева на з'єднання з запорожцями, а на зиму осів в Орлі. Цар Василь Шуйський спочатку недооцінив навислої небезпеки і тільки після поразки своїх військ під Волховом в травні 1608 спробував, але безуспішно, організувати відсіч походу Лжедмитрія II на Москву. Самозванець ж, прорвавшись до столиці, все ж узяти її так і не зміг. Добре укріплена Москва уперто чинила опір.

Тоді в селі Тушино (звідси й прізвисько) під Москвою він створив укріплений табір і безуспішно намагався захопити столицю, хоча Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород здалися йому майже без бою. У Тушинському таборі було сформовано уряд з руських князів, які перейшли на його бік, але фактично на чолі стояли керівники польських загонів. Тут засідала Боярська дума Лжедмитрія, працювали його накази, звідси його загони йшли воювати і грабувати тих, хто був проти нього. У самозванця був навіть свій патріарх — митрополит Філарет (в миру Федір Миколайович Романов).

У серпні 1608 року в Тушино прибула польська делегація на чолі з Е.Мнішком, дочка якого Марина не тільки «визнала» в «Тушинському злодієві» свого «чудово врятувався чоловіка» (Лжедмитрія I), що зміцнило позиції нового самозванця, але й таємно повінчалася з ним.

Використовуючи все це і до того ж невдоволення широких верств населення урядом Шуйського, Лжедмитрій II до восени 1608 року встановив контроль над великою територією, проте його людям не вдалося перехопити всі дороги в Москву і зовсім її ізолювати.

Але, всупереч обіцянкам, він продовжував політику посилення кріпацтва і роздавав землі і селян своїм прихильникам, виробляв грошові і натуральні реквізиції на користь польського військ, грабував населення. До нього стягувалися розбійники і мародери. До того ж самозванець все більш втрачав реальну владу, і в грудні 1608 на чолі табору встали 10 виборних від польських найманців.

Все це викликало зростання національно-визвольного руху на Русі, частина міст і територій відійшли від Лжедмитрія II, а початок відкритої інтервенції Польщі влітку 1609 року завершило розпад Тушинського табору. Колишні прихильники самозванця пішли до короля Сигізмунда III. Він спробував знайти підтримку в Польщі, але безуспішно, тоді самозванець втік до Калуги. Скориставшись розгромом військ Шуйського під Клушино влітку 1610 року, він спробував було повернутися до Москви, але знову невдало і знову втік до Калуги, де в пияцтві і полюванні проводив останні дні.

(11) 21 грудня 1610 Лжедмитрій II був убитий на полюванні одним зі своїх колишніх прихильників. Місце його поховання невідоме.