Лжедмитрій I

Лжедмитрій I
Лжедмитрій I — згідно усталеній в історії думку — самозванець, авантюрист, що видавав себе за чудово врятувався сина Івана IV Грозного — царевича Дмитра. Він став першим з самозванців, хто іменував себе цим ім'ям і притязал на російський престол.

Точних даних про походження, як і про дату народження Лжедмитрія I не відомо, існує безліч версій. Найбільш загальноприйнята — що Лжедмитрій I — це Юрій (в чернецтві Григорій) Отреп'єв, син галицького дворянина Богдана Отреп'єва, який належав до знатного, але збіднілого роду Нелідових, вихідців з Литви. Вважається, що Юрій був на рік або два старше царевича Дмитра, за якого потім себе видавав.

Підлітком Юрія послали в Москву, де він поступив на службу в будинок Романових і за кілька років зайняв досить високе становище. Але це ледь не згубило його, коли Романови потрапили в царську опалу в 1600 році. Рятуючись, Юрій постригся в ченці під ім'ям Григорія і втік у провінцію, побував у кількох монастирях, але незабаром повернувся в столицю і вступив до аристократичний Чудов монастир. Там грамотного ченця швидко помітили, і він став «хрестовим дяком»: переписував книги і був присутній в якості писаря в «государевої Думі».

Саме в монастирі, якщо вірити офіційній версії, Григорій починає підготовку до своєї ролі , вивчаючи подробиці вбивства царевича. У 1601 році він втік до Польщі, влаштувався слугою до князя Вишневецькому, якому і представився чудово врятувалися царевичем.

Через князя він отримав допомогу польського уряду і знайшов покровителя в особі Єжи (Юрія) Мнішека. Король Сигізмунд III за допомогу у війні зі Швецією і участь в антитурецької союзі пообіцяв Лжедмитрій підтримку. Не залишилася осторонь і Римська курія, розраховувала на введення в Росії католицтва. Лжедмитрій ж крім усього іншого пообіцяв після воцаріння віддати Польщі Сіверську і Смоленську землі, одружитися на Марині Мнішек, у вигляді «вена» віддати їй Новгород і Псков і сплатити Єжи Мнішеку 1 млн. злотих. Тоді ж він таємно перейшов у католицтво.

«Присяга Лжедмитрія I польського короля Сигізмунда III на введення в Росії католицизму» (Н.Неврев, 1874) У 1603 році почалася активна підготовка до захоплення Москви і зведенню Лжедмитрія на російський престол. Воєвода Мнішек набрав для майбутнього зятя невелике військо — трохи більше 3000 чоловік, з яким восени 1604 року Лжедмитрій вступив до Росії. Успіху кампанії сприяли заворушення селян південних районів Русі. Кілька міст здалися йому без бою, підтримали його і російські феодали, посадські і служилі люди, козаки і селяни цих районів. Хоча в січні 1605 загарбники були розбиті під селом Добринич, але зуміли зміцнитися в Путивлі. А після раптової смерті Бориса Годунова частина російського війська на чолі з воєводою П.Басмановим встала на бік самозванця. Також підтримали загарбників і повсталих проти уряду Годунова москвичі.

У червні 1605 року в Москві спалахнуло повстання, в результаті якого уряд Годунова було повалено. Переманивши на свою сторону деяких людей Годунова і скориставшись розколом серед московського дворянства, Лжедмитрій послав людей захопити місто. Проголошений царем Федір Годунов був убитий. Лише тоді, переконавшись в підтримці дворян і народу, Лжедмитрій рушив до столиці і 20 червня 1605 урочисто вступив до Москви.

Для доказу «царського» походження він інсценував своє «визнання» матір'ю справжнього царевича Дмитра, Марією нагий. Патріарх Йов був позбавлений влади і на його місце був зведений архієпископ рязанський, грек Ігнатій, який 31 липня і вінчав Лжедмитрія на царство.

Зайнявши царський престол, Лжедмитрій активно став проводити внутрішню і зовнішню політику. Першими діями царя стали численні милості — із заслання повернули бояр і князів, колишніх в опалі при Годунових, «вірним» були видані подарунки і винагороди, служилим людям подвоєно зміст, поміщикам — земельні наділи, ряд поступок був зроблений селянам і холопам. Наприклад, на півдні країни на 10 років було скасовано стягування податків, і в них була припинена обробка «десятину орної». Все це проводилось за рахунок земельних і грошових конфіскацій у монастирів.

Також новий цар зробив спробу реорганізації армії, змінив склад Думи, ввівши в нього в якості постійних членів представників вищого духовенства, і відтепер повелів Думі зватися «сенатом». «Таємна канцелярія» складалася виключно з поляків, в її відомство входили питання особистих витрат царя і його забаганок, а також релігійні питання. А оскільки Лжедмитрій потрібні чималі гроші, зокрема на весільні виплати та винагороди, то у багатьох районах країни суми податків значно зросли, що призвело до початку хвилювань.

Невдоволення ж москвичів він викликав тим, що наказав у Кремлі побудувати великий дерев'яний палац із потаємними ходами, скасував загальний післяобідній сон, заклав костели, сприяв розширенню іноземних забав та військових потех, заснував при своїй особі іноземну гвардію, яка повинна була забезпечувати його особисту безпеку, відсторонивши при цьому російську царську охорону. Майже відразу ж склалася двоїста ситуація: з одного боку, народ його любив, а з іншого — підозрював у самозванстві.

«Цариця Марфа викриває Лжедмитрія» (Розфарбована літографія за ескізом В.Бабушкіна, середина 19 століття) При всьому цьому Лжедмитрій I намагався лавірувати між російськими і польськими феодалами. Але через невиконання старих обіцянок перед союзниками його відносини з Польщею погіршились, а криза внутрішньої і зовнішньої політики створив умови для організації змови російського дворянства на чолі з князем Василем Шуйський. До того ж весілля Лжедмитрія з Мариною Мнішек, яка пройшла за католицьким обрядом і супроводжувалася багатьма безчинствами поляків, які приїхали на весілля, обурила москвичів.

Чим і вирішили скористатися змовники. Піднявши бунт нібито проти поляків, які прагнули «вбити царя і бояр», вони направили народ на іноземців, а самі прорвалися в Кремль. Захоплений зненацька, Лжедмитрій I намагався втекти, але був убитий (17) 27 травня 1606 року. Народу оголосили, що цар був самозванець. Тіло його спалили і, зарядивши прахом гармату, вистрілили на захід — в ту сторону, звідки він прийшов.

Але, незважаючи на настільки двоїсту долю, Лжедмитрій I, на думку істориків, як правитель, відрізнявся величезною енергією , великими здібностями і широкими реформаторськими задумами. Народ же, особливо в провінції, не бажав вірити в смерть «законного» царя, тому чутки про те, що він міг врятуватися від «лихих» бояр ще довго не вщухали і поклали початок народних хвилювань і появи нових самозванців. Наступним найбільш відомим з них став Лжедмитрій II.