Марія Тальоні

Марія Тальоні
На її надгробку на цвинтарі Пер-Лашез написана епітафія: «Земля, не дави на неї занадто сильно, адже вона так легко ступала по тобі».

Марія Тальоні, центральна фігура в балеті епохи романтизму, народилась 23 квітня 1804 року в родині балетмейстера і хореографа Філіпа Тальоні. Батько хотів для дочки балетної кар'єри. І, незважаючи на відсутність балетної фігури і зовнішності, вчив дівчинку у Відні, Стокгольмі, Парижі, займався з нею і сам.

У 1822 році він поставив балет «Прийом молодий німфи до палацу Терпсихори», з яким Марія дебютувала у Відні. Вона відразу виділилася в ряду танцівниць, виконуючи свою партію в легкому скромній сукні всупереч прийнятим в ту пору важким нарядам, перуки і гриму.

Паризьку публіку Марія підкорила в 1827 році в «Венеціанському карнавалі», ставши після цього частою гостею сцени паризької Гранд-Опера. Там в березня 1832 року відбулася прем'єра балету Сильфіда, що ознаменував початок епохи балетного романтизму. Саме тоді Марія Тальоні ввела в балет пачку і пуанти.

Наступні п'ятнадцять років вона гастролювала по всій Європі: від Лондона до Берліна і від Мілана до Санкт-Петербурга. Велика кількість балетів написав для неї Маріус Петіпа. «Спляча красуня», «Бог і баядерка», «Сильфіда», «Зефір і Флора», «Попелюшка», «Марна пересторога» — скрізь танці Тальоні були втіленням грації і витонченості.

У 1832 році Марія вийшла заміж за графа де Вуазен, але не кинула сцени. Театр вона залишила лише в 1847 році, після чого жила переважно в Італії, на власних віллах. Давала уроки балету.

Марія Тальоні померла 22 квітня 1884 року в Марселі.