Радоніца

У вівторок другого тижня після Великодня, через день після Фомін неділі (або Антипасхи), Православна Церква встановила день поминання покійних, перший після свята Великодня.

Цей день називається Радониці і вважається Великоднем для покійних.

У день Радониці християни символічно розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.) Це свято відзначалося на християнських кладовищах вже в давнину.

Етимологічно слово «радониця» сходить до слів "рід" і "радість", причому, особливе місце Радониці в річному колі церковних свят — відразу після Світлої великоднього тижня — як би зобов'язує християн не сумувати і не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя — життя вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними.

Саме на Радоницю існує звичай святкування Пасхи на могилах покійних, куди приносяться крашанки й інші великодні страви, де звершується поминальна трапеза і частина приготовленого віддається убогій братії на помин душі. Таке спілкування з покійними, виражене через прості побутові дії, відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який «не є Бог мертвих, але живих» (Євангеліє від Матвія, 22:32).

поширені ж в даний час звичай відвідувати кладовища в самий день Пасхи суперечить найдавнішим встановленням Церкви: аж до дев'ятого дня після Пасхи поминання спочилих ніколи не звершується. Якщо людина вмирає на Пасху, то його ховають за особливим пасхального чину. Пасха — час особливої ??і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю.