Убитий Олександр II, російський імператор з 1855 року
Олександр II
Імператор Олександр II увійшов в історію Росії як Визволитель і Реформатор. Бомбою, кинутої народовольців, обірвала його життя в один із самих значних моментів у долі царя і всієї країни.
Старший син спочатку великокнязівської, а з 1825 року — імператорської подружжя Миколи I і Олександри Федорівни, Олександр отримав гарну освіту. Його наставником був Жуковський, який прагнув виховати в майбутньому монарху людини освіченої, дарующего своєму народу розумні закони, монарха-правника.
Особистість спадкоємця престолу формувалася, звичайно, і під впливом батька, який хотів бачити у сині «воєнного в душі». Природно, обидва ці впливи залишили глибокий слід в характері, схильностях, світосприйнятті спадкоємця і відбилися в ділах його царювання.
У 1855 році Олександр вступив на престол. Спадщина він отримав важке: жоден з кардинальних питань 30-річного царювання його батька вирішено не було, до того ж в Кримській війні Росія зазнала поразки. Першим з важливих рішень Олександра II було укладення Паризького миру в березні 1856 року. З царювання Олександра настала «відлига» в суспільно-політичному житті Росії.
Також в перші роки його царювання були здобуті рішучі перемоги у Кавказькій війні. Пізніше, після довгого опору він зважився на війну з Туреччиною. У теж час реформи продовжувалися, але мляво й непослідовно, майже всі діячі реформ за рідкісним винятком отримали відставку.
На Олександра II було скоєно кілька замахів. Спроби були здійснені польським емігрантом Березовським у 1867 році в Парижі, Соловйовим в 1879 році в Петербурзі, а в серпні 1879 року виконавчий комітет «Народної волі» прийняв рішення про вбивство Олександра (спроба вибуху імператорського потягу під Москвою в листопаді 1879 року, вибух в Зимовому палаці, вироблений Халтуріним в лютому 1880 року).
Для охорони державного порядку і боротьби з революційним рухом була створена Верховна розпорядча комісія. Але ніщо не змогло запобігти його насильницької смерті.
13 березня 1881 Олександр II був смертельно поранений на набережній Катерининського каналу в Петербурзі бомбою, кинутої народовольців Гриневицького. Він загинув саме в той день, коли зважився дати хід конституційним проектом М.Т. Лоріс-Мелікова.