Прийнято Статут про військову повинність

На маневрах. Гравюра Шюблера по малюнку А.Сафонова
1 січня 1874 Олександр II затвердив «Статут про військову повинність» та спеціальний маніфест про нього. Замість сущест з часів Петра I рекрутських наборів в Росії була введена загальна військова повинність, за якої до військової служби залучалося чоловіче населення країни по досягненні 21 років. Особи, що звільняються від військової служби за різними пільгами (понад 50% призовників), зараховувалися в ополчення на випадок оголошення війни.

Статут про військову повинність 1874 визначив загальний строк військової служби 15 років (на флоті 10), з них дійсна військова служба 6 років (на флоті 7), в запасі 9 років (на флоті 3 роки) .

Статут передбачав пільги за освітою, відстрочки по сімейному стану та інші. Звільненню від служби підлягали єдині сини у батьків, єдині годувальники в родині при малолітніх братів і сестер. Від військової служби повністю звільнялися духовенство, лікарі та викладачі.

Піхота й піша артилерія комплектувалися за територіальним принципом. Для гвардії, кавалерії, флоту існував екстериторіальний принцип комплектування.

У воєнний час всі війська поповнювалися призовниками і відпускниками (резервістами) так, щоб 75% комплектування проводилось уродженцями внутрішніх губерній, тобто російськими людьми, і лише четверта частина поповнювалася жителями прикордонних областей.