Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано Юрій Володимирович Андропов

Юрій Володимирович Андропов
Юрій Володимирович Андропов — одна з найбільш загадкових і суперечливих політичних фігур колишнього СРСР. Навколо цього імені досі ходять пересуди: ким би став для країни Андропов, якби природа нагородила його міцним здоров'ям — великим реформатором або ж новим господарем.

Після смерті Л. І. Брежнєва, 12 листопада 1982 року він був обраний Генеральним секретарем ЦК (листопад 1982 — лютий 1984). Для консолідації своєї влади Андропову був необхідний пост голови Президії Верховної Ради СРСР, який він і зайняв 16 червня 1983 року.

Протягом 15 місяців Андропов керував країною, намагаючись подолати насувався соціально-економічна криза шляхом введення заходів жорсткої дисципліни серед працівників партійного апарату і на робочих місцях.

Андропов виступив за посилення санкцій відносно корупції, сімейності, розкрадання "соціалістичної власності" та хабарництва, вбачаючи в цьому шлях до зміцнення соціалістичної системи.

На практиці це звелося до кампанії (грудень 1982 — січень 1983), в ході якої органи міліції Москви та інших міст здійснювали довільну перевірку документів і затримання громадян, які опинилися в робочий час у громадських місцях (магазини, перукарні , лазні, кінотеатри і т.п.).

На посту глави держави Андропов припускав провести ряд серйозних реформ в політичному та економічному житті країни, проте слабке здоров'я не дозволило йому втілити ці плани в життя. Вже восени 1983 року його перевезли в лікарню, де він постійно перебував до своєї смерті 9 лютого 1984 року.

Він був непростою людиною з різнобічними інтересами. За деякими твердженнями, Юрій Володимирович любив як старовинні козацькі пісні, так і творчість бардів 1960-х років: Юрія Візбора і Володимира Висоцького, і сам непогано співав. Менш відомо про інший його захопленні, справжньої пристрасті. Він майже професійно знав творчість Гленна Міллера. У Андропова була виняткова по своїй повноті колекція грамплатівок американського джазмена, він напам'ять пам'ятав багато п'єси Міллера.

Скромність Андропова вражала навіть його колег. Коли він помер, родичам не залишилося практично нічого, крім особистих речей. Усі подарунки він скрупульозно здавав державі. Не раз відмовлявся від пропозиції Брежнєва про присвоєння йому вищих військових звань. Коли ж той наполіг, всі гроші, які виплачувалися йому як генералу армії, перераховував в дитячий будинок, зберігаючи це в таємниці від колег по Політбюро.