Віра Панова

Віра Панова
Віра Федорівна Панова народилася (7) 20 березня 1905 року в Ростові-на-Дону. У ранньому віці втративши батька, Панова прожила важке трудове дитинство. Займалася самоосвітою, з юності писала вірші. C 17 років працювала в редакції ростовської газети «Трудовий Дон», потім в інших ростовських виданнях.

У 1940 році Панова переїхала до Ленінграда, звідки після початку війни була евакуйована в Пермі, де працювала в газетах і на радіо.

Першу повість написала в 1945 році — «Сім'я Пирожкова» (у новій редакції 1959 — «Євдокія»). Під час війни Панова зробила у військово-санітарному поїзді кілька рейсів на фронт, враження від яких послужили фактичною основою повісті «Супутники», що побачила світ у 1946 році (Державна премія СРСР, 1947). У 1947 році виходить її роман «Кружіліха» про людей великого уральського заводу воєнних років, що викликав жваву дискусію.

У наступні роки Панова пише ряд повістей і романів: «Ясний берег» (1949), «Сентиментальний роман» (1958), «Пори року» (1953). У 1955 році повістю «Серьожа» відкривається цикл творів Панової про дітей: «Валя», «Володя», «Хлопчик і дівчинка» та інші.

У середині 1960-х років письменниця звертається до жанру історичної повісті . Сюжети «Сказання про Ольгу» і «Сказання про Феодосії» взяті з літописної історії Київської Русі. У повісті «Хто вмирає» (1965) описаний кінець царювання Василя III. У 1966 році з'являється цикл історичних повістей «Лики на зорі».

Особливе місце в творчості Панової займає драматургія: «Метелиця» (1957), «Проводи білих ночей» (1961), «Ще не вечір» (1965).

На основі авторських інсценівок і сценаріїв Панової поставлені фільми: «Серьожа», «Євдокія», «Високосний рік», «Поїзд милосердя», «Рано вранці», «Хлопчик і дівчинка» та інші.

Померла Віра Федорівна Панова 3 березня 1973 року в Ленінграді.