Анастасія Вяльцева

Анастасія Вяльцева
Анастасія Дмитрівна Вяльцева, російська співачка (меццо-сопрано), виконавиця циганських романсів, артистка оперети, народилася (1) 13 березня 1871 року в бідній простій родині.

З восьми років в Києві працювала ученицею в майстерні дамського сукні, помічницею покоївки в готелі. З тринадцяти років — статистка в балетній трупі, з шістнадцяти — хористка у опереткової антрепризі. У 1897 році в московському «Ермітажі» вже виконувала провідні партії в «Періколи», «Малабарська вдові», «Прекрасної Олені».

Після успішного виступу із сольною програмою романсів (1897) почала концертувати. Перша велика поїздка (Орел, Курськ, Київ, Харків, Баку, Тифліс, Ростов-на-Дону) відбулася в 1902 році. Гастролі стали щорічними. Анастасія Вяльцева об'їздила всю країну, на концертах бісіровала, не шкодуючи себе. Співала в операх «Кармен», «Самсон і Даліла», «Міньйон», поставлених для неї в петербурзькому «Буффе», але звання «незрівнянної» принесли їй романси.

Вона створила власний «вяльцевскій» репертуар, виконуючи романси і пісні свого постійного акомпаніатора А. Таскін та інших маловідомих авторів: Н. Зубова (автор вяльцевского шлягера «Під чарующей ласкою твоєю», «сп'яніли»), М. Штейнберга («Гайда трійка», «Я вас чекала»).

Сяюча посмішка, густий, оригінальний тембр голосу, відкритою душею, за словами сучасника, «дивний наркотичний аромат», стверджували радість життя, забуття смутку і болісних проблем. Чудова фразування, точна інтонація, яскрава індивідуальність співачки забезпечували успіх невибагливим у поетичному і музичному відношенні пісням: «Тебе не вирвуть у мене», «Дай, любий друже, на щастя руку», «Ах, так нехай світло засуджує» та ін

Анастасія Вяльцева пишалася, що вона, селянка за походженням, стала еталоном жіночності, витонченості, кумиром аристократичних салонів, бажаною гостею обраних артистичних кіл.

Померла Анастасія Дмитрівна Вяльцева (5) 18 лютого 1913 року в розквіті сил від хвороби крові. Мистецтво Вяльцевої знайшло своєрідне продовження у творчості О.Вертинського.