Анна Іванівна

Анна Іванівна — Імператриця російська
Анна Іванівна (Ганна Іванівна) народилася (28 січня) 7 лютого 1693 в Москві. Дочка царя Івана V Олексійовича, вона до 17 років більшу частину часу проводила під наглядом свого дядька Петра I, який стежив за її вихованням. Він же восени 1710 року, з політичних міркувань, видав Анну заміж за Фрідріха Вільгельма, герцога Курляндського, який незабаром після весілля помер. Молода вдова за наполяганням Петра залишалася в Курляндії, хоча і не переривала зв'язків з Росією.

Після раптової смерті Петра II в січні 1730 року прямих нащадків дому Романових по чоловічій лінії не залишилося. Члени Верховного Таємної Ради запросили Анну на царський престол, але як монарха з обмеженими повноваженнями. Вона підписала запропоновані їй «Кондиції», згідно з якими реальна влада в Росії переходила до Ради, а роль монарха зводилася до представницьких функцій.

Все це викликало протест в середовищі духовенства і дворянства, які вручили Ганні чолобитну з проханням про відновлення самодержавства. По прибуттю до Москви в лютому 1730 року вона розірвала «кондиції» і була проголошена самодержавною імператрицею. Її опорою було дворянство і гвардія. Незважаючи на це, з перших же хвилин царювання Анни почалися гоніння на російську знати. Її представники — Довгорукі, Голіцини, Волинський та інші — поступово втрачали своє придворне значення, піддавалися посиланню і навіть стратам.

Прийшовши до влади, Ганна ліквідувала Верховна таємна рада, замінивши його Кабінетом міністрів, який, по суті, керував країною. Також була заснована Канцелярія таємних розшукових справ, яка в короткий термін набрала величезну силу. Ганна постійно боялася змов, тому зловживання цього відомства були великі.

Урядова діяльність при Ганні Іоанівні в цілому була спрямована на продовження курсу Петра I. У зовнішній політиці проводилися досить активні заходи, завдяки яким Росія ще більше зміцнила своє світове становище. Велися успішні війни за Польську спадщину, проти Туреччини, було розгромлено Кримське ханство. Але були й прорахунки, особливо — так званий Белградський світ, який історики вважають найганебнішим в російській історії.

У внутрішніх перетвореннях країни епоха Анни Іоанівни запам'яталася поліпшенням поштового сполучення між містами, створенням поліції в провінціях, поновленням будівництва Петербурга. Позитивні зрушення сталися у вищій освіті та науці, особливо завдяки М.Ломоносова і іноземним вченим. Було проведено цілий ряд заходів по поліпшенню армії і флоту і дарування різних пільг дворянству.

Сама імператриця мало займалася державними справами, вона була поглинена дрібницями придворного життя, поклавши управління країною на своїх радників, в основному німців. Найбільшим впливом користувався Бірон, який втручався в усі справи управління, експлуатуючи країну в свої особисті вигоди.

Також епоха правління Анни Іоаннівни славна катастрофічним безгрошів'ям. Грошей не вистачало ні на що, крім імператорських розваг і прохарчування царського двору, який ще в 1731 році переїхав назад до Петербурга. Двір Анни відрізнявся небувалою до того розкішшю і веселощами, які, проте, часто мирилися з несмак і погано прикривали бруд.

(17) 28 жовтня 1740 Анна Іоанівна померла в Петербурзі, де і була похована в Петропавлівському соборі. Незадовго до смерті вона проголосила спадкоємцем російського престолу свого внучатого племінника малолітнього Івана Антоновича, а регентом при ньому герцога Курляндського Бірона. Але незабаром після смерті Анни трон перейшов до Єлизаветі, дочки Петра I.