Олександр Герцен

Олександр Іванович Герцен
Олександр Іванович Герцен народився (25 березня) 6 квітня 1812 року в Москві. Він був позашлюбним сином багатого російського поміщика І.Яковлєва і молоденької німецької міщанки Луїзи Гааг зі Штутгарта. Хлопчик отримав вигадане прізвище Герцен (від німецького слова «серце»).

Виховувався в будинку Яковлева, отримав хорошу освіту, знайомився з творами французьких просвітителів, читав заборонені вірші Пушкіна, Рилєєва. Глибокий вплив на Герцена надала дружба з талановитим однолітком, майбутнім поетом Н.Огаревим, яка тривала все їхнє життя.

У 1829 році Герцен вступив на фізико-математичний факультет Московського університету, де незабаром утворив групу з прогресивно мислячих студентів. До цього часу відносяться його спроби викладу власного бачення суспільного устрою. Вже в перших статтях Герцен показав себе не тільки філософом, але й блискучим літератором.

У 1833 році Герцен зі срібною медаллю закінчив університет. У 1834 році був заарештований — за те, що в компанії друзів нібито виспівував пісні, що порочать царську прізвище. У 1835 році він був висланий спочатку до Пермі, потім у Вятку. Дружив з архітектором А.Л. Вітберг та іншими засланцями, листувався зі своєю двоюрідною сестрою Н.А. Захар'їній, згодом стала його дружиною.

В кінці 1837 року Герцен перевели у Володимир, де він служив у канцелярії губернатора. З Володимира Герцен таємно їздив до Москви до нареченої, і в травні вони повінчалися. З 1839 по 1850 роки в родині Герцена народилося четверо дітей.

Звернувшись до художньої прозі, Герцен написав роман «Хто винен?» (1847), повісті «Доктор Крупів» (1847) і «Сорока-злодійка »(1848), в яких своєю головною метою вважав викриття російського рабства.

У 1847 році Герцен з сім'єю покинув Росію, виїхавши до Європи. У 1850-1852 роках пройшла низка особистих драм Герцена: загибель в корабельній аварії матері і молодшого сина, смерть дружини від пологів. У 1852 році Герцен оселився в Лондоні.

До цього часу його сприймали як першу фігуру російської еміграції. Спільно з Огарьовим він став видавати революційні видання — альманах «Полярна зірка» (1855-1868) і газету «Дзвін» (1857-1867), вплив яких на революційний рух в Росії було величезним. Але головним його створенням емігрантських років є «Минуле і думи».

У 1865 році Герцен залишив Англію і відправився в тривалу подорож по Європі. У цей час він віддалився від революціонерів, особливо від російських радикалів. Сперечаючись з Бакуніним, які закликали до руйнування держави, Герцен писав: «Не можна людей звільняти в зовнішній житті більше, ніж вони звільнені всередині». Ці слова сприймаються як духовний заповіт Герцена.

(9) 21 січня 1870 Олександр Іванович Герцен помер у Парижі. Був похований на кладовищі Пер-Лашез. Пізніше його прах був перевезений до Ніцци і поховали поряд з могилою його дружини.