Мікеланджело Антоніоні

Мікеланджело Антоніоні
Мікеланджело Антоніоні народився 29 вересня 1912 року в місті Феррара (Італія). Він закінчив Вищу школу економіки і комерції в Болоньї, але його тягнуло до творчості: Мікеланджело малював, писав критичні статті для місцевої газети.

У 1939 році він переїхала до Риму, де співпрацював з журналами «Cinema» і «Bianco e nero», навчався режисерської майстерності в кіношколі. У 1942 році він був режисером-стажистом у Марселя Карне на зйомках фільму «Вечірні відвідувачі».

Режисерським дебютом Антоніоні стала документальна картина «Люди з річки По», а перший його ігровий фільм «Хроніка однієї любові» вийшов у 1950 році. Потім він зняв ще кілька картин, що принесли йому популярність, — «Дама без камелій», «Подруги», «Крик».

Визнання ж і широка популярність прийшли до режисера в 1960-х роках, після фільмів «Пригода», «Ніч», «Затемнення», в яких грала муза Антоніоні тих років Моніка Вітті. Картини були стильними і сучасними: в чорно-білих пейзажах й інтер'єрах розігрувалися долі красивих людей (Марчелло Мастрояні, Ален Делон, Леа Массарі, Жанна Моро), занурених у ейфорію вільних 1960-х.

Починаючи з «Червоної пустелі», Антоніоні перейшов на кольорову плівку, отримавши нові творчі можливості. Хоча багато шанувальників його фільмів згодом шкодували про його відмову від чорно-білого кіно.

У 1966 році Антоніоні поставив у Великобританії фільм «Блоу-ап» («Фотозбільшення»), удостоєний головного призу на Канському кінофестивалі. Інтерес глядачів і критики викликали його картини «Забріскі-пойнт» (1970) і «Професія: репортер» (1975). Однією з останніх робіт Мікеланджело Антоніоні стала стрічка «За хмарами» — чотири драматичні новели, зняті режисером за своєю книзі.

У центрі уваги фільмів Антоніоні були проблеми сучасного суспільства: духовне омертвіння, емоційна втома, самотність людей. Французькі критики називали Антоніоні «поетом відчуження і некомунікабельності».

Мікеланджело Антоніоні помер 30 липня 2007 року у віці 94 років.