Нестор Махно

Нестор Іванович Махно
Нестор Іванович Махно народився — за однією з версій — 8 листопада 1888 року в Гуляйполі, нині Запорізької області, в селянській родині, закінчив церковно-приходську школу і з 7-річного віку працював на багатих хуторян, а пізніше — чорноробом на чавунно-ливарному заводі.

Під час Революції 1905 року Нестор вступив в анархістську групу і брав участь у терористичних актах і бандитських нападах. У 1909 році за вбивство поліцейського був засуджений до страти, заміненої, як неповнолітньому, 10 роками каторги. Відбуваючи ув'язнення у Бутирській в'язниці, Махно займався самоосвітою — допомагала багата бібліотека в'язниці і спілкування з іншими ув'язненими.

Звільнений Лютневою революцією 1917 року, він виїхав у Гуляйполі і очолив «комітет з порятунку революції», закликав селян ігнорувати розпорядження Тимчасового уряду і підписав декрет повітової Ради про націоналізацію землі і розподіл її між селянами. Жовтневу революцію прийняв неоднозначно: з одного боку, Нестор привітав злам старої державної системи, з іншого, вважав владу більшовиків антікрестьянскіе.

Після німецької окупації України, Махно в квітні 1918 року створив повстанський загін, який вів партизанську війну з німецькими окупантами та українськими урядовими частинами гетьмана Скоропадського. У той же час він забороняв грабувати селян і влаштовувати погроми. Махно фактично став керівником повстанського руху в Катеринославській губернії і набув великої популярності серед селян.

Восени 1918 року уряд Скоропадського завалилося, і на зміну прийшла націоналістична Директорія на чолі з Петлюрою. Махно відмовився визнати цю владу, і коли озброєні петлюрівці зайняли Катеринослав, уклав угоду з Червоною Армією про спільні дії проти Директорії.

Махновці відступили і зміцнилися в районі Гуляйполя, де Махно спробував реалізувати анархо-комуністичну ідею суспільства як «вільної федерації» самоврядних комун, яка не знає класових і національних відмінностей. З його ініціативи відкривалися школи, шпиталі, майстерні, навіть театр. Але вторгнення денікінських військ на територію України на початку 1919 року та захоплення Гуляйполя, змусили Нестора з невеликим загоном сховатися в навколишніх лісах і знову почати партизанську війну.

У 1919-1920 роках Махно воював проти білогвардійців і петлюрівців, а також проти Червоної Армії. Він ще кілька разів вступав у угоду з Радянською владою і знов порушував його, піднімаючи заколот через розгорнутої більшовиками пропагандистської антімахновской кампанії.

Залишок життя Нестор Іванович провів в еміграції — спочатку в Румунії, потім у Польщі та у Франції. У Парижі Махно активно пропагував ідеї анархізму — виступав, писав статті, видав кілька брошур. Одночасно працював у друкарні, на кіностудії, в шевської майстерні.

Помер Нестор Іванович Махно 6 липня 1934 року від туберкульозу в Парижі, був похований на кладовищі Пер- Лашез.