Павло Кукольник

Павло Васильович Кукольник з'явився на світ 5 липня 1795 в місті Замостя (колишня Австрія, зараз Польща). Коли йому було 8 років, його батьки переїхали в Росію, де батько Павла став професором фізики в Головному педагогічному інституті в Петербурзі. Павло здобув добру освіту. У 1815 році він захистив дисертацію в Полоцької єзуїтської академії і став доктором права.

У наступні роки Кукольник займався перекладом «Скороченою загальної історії» французького історика Луї Філіпа де Сегюр. Ця робота була видана в 5 томах у 1818 — 1820 роках у Петербурзі. У 1824 році Павло Кукольник отримав місце професора загальної історії та статистики у Віленському університеті. З 1831 року він також завідував університетською бібліотекою та нумізматичним кабінетом.

Кукольник також писав оповідання та повісті у віршах. Деякі з них, такі як «Марія», «Друг», «Ворог», «дідову бачення», роман у віршах «Три роки життя» були згодом опубліковані в трьох збірниках, які вийшли у Вільні: «Поезії» (1861), «Вірші. Т. 2»(1872),«Останній шматок моєму духовному житті»(1882).

Кукольник був відомий і своїми роботами з історії, такими як«Історичні нотатки про Литві»,«Історичні нотатки про північно -західному краї Росії»,«Перекази литовського народу».

У 1844 році Кукольник став членом правління Віленської римсько-католицької єпархіальної семінарії. Там він викладав історію до 1851 року. Згодом був призначений цензором, підтримував дружні стосунки з багатьма відомими літераторами.

У 1865 році Павло Кукольник вийшов у відставку в чині дійсного статського радника. В останні роки життя він викладав історію в жіночому училищі при Маріїнському монастирі.

Павло Кукольник помер 15 вересня 1884 року. Він був похований на православному Евфросініевском кладовищі в місті Вільно.