Антоній Печерський

Преподобний Антоній Печерський у схимі
Преподобний Антоній Печерський народився в 983 році недалеко від Чернігова, у містечку Любечі. Бажаючи доторкнутися до святинь, здійснив паломництво до Палестини, до місць земного життя Ісуса Христа. Прийняв постриг на Афоні і прожив там кілька років.

Отримавши Божественне повчання про повернення, Антоній в 1028 році повернувся до Києва. Там став вести самотній спосіб життя в печері на Берестовий горі, проводячи час у молитві, пості та аскезі.

До ченцеві-аскету потягнулися люди — хто за зціленням (Антоній володів даром чудотворіння), хто за благословенням, а хтось хотів жити поруч зі святим. Його першими учнями стали Никон і Феодосій. Так було покладено початок утворенню Києво-Печерської лаври.

Коли число ченців зросло до 12 чоловік, була викопана під керівництвом Антонія велика печера. У печері була влаштована церква, трапезна і окремі келії для монахів. Після цього Антоній поставив ігуменом одного з ченців, Варлаама, а сам пішов з обителі, пішовши в затвор у викопану нову печеру. Поруч, проте, знову стали селитися ченці. Так утворилися Ближні та Дальні печери Києво-Печерської Лаври.

Обитель росла. Коли число насельників досягло ста чоловік, з благословення Антонія братія побудувала на горі першу дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці.

Житіє Антонія розповідає, що він володів даром передбачення: передбачив поразку російським військам у битві з половцями на річці Альті у 1066 році. Через конфлікт з князем Ізяславом Антоній двічі залишав Київ: князь був розгніваний постригом у ченці своїх наближених, а в 1068 — підтримкою, наданою преподобним Всеслава Брячиславича, який захопив київський великокнязівський стіл.

У 1069 році Антоній втік від гніву Ізяслава Ярославича до Чернігова, де викопав печеру в Болдиних горах. Останні роки життя він провів на самоті.

Помер Антоній 7 травня 1073. Мощі преподобного не знайдені до цього дня.