Володимир Солоухін

Володимир Олексійович Солоухін
Володимир Олексійович Солоухін народився 14 червня 1924 року в селі Алепіно Володимирській області в селянській родині. Після закінчення школи вступив у Володимирський механічний технікум. Під час Великої Вітчизняної війни потрапив у війська особливого призначення, які охороняли Кремль. Після війни вступив до літературний інститут, а з 1946 почав публікувати вірші. Працював у журналі «Огонек».

Письменник багато друкувався в столичній пресі, але популярність прийшла лише з ліричною повістю «Володимирські путівці» — щоденникові записи про рідних місцях. Повість була помічена і критикою, і відомими письменниками. Ще більший шум наробили «Листи з Російського музею» (1966) і «Чорні дошки» (1969) — острополеміческіе документальні повісті про збереження російської культури.

Із задоволенням Володимир Олексійович писав і науково-популярні повісті про травах, про лов риби, про гриби, про сад. Рано написав автобіографічний роман «Мати-мачуха» (1964) про власне життя. Потім серію автобіографічних творів він продовжив у «Прекрасної Адигене», «Вирок» і, звичайно ж, у підсумковій сповідальною книзі «Остання ступінь» (1976-1995).

Книга пролежала в столі письменника цілих 20 років. За висловом Володимира Бондаренка, «у той час (тобто в кінці 1970-х) це була бомба, посильніше«Архіпелагу ГУЛАГу»». Звичайно ж, у випадку публікації автора чекали великі неприємності, але і світова слава.

На жаль, Володимир Олексійович не ризикнув тоді і навіть не квапився опублікувати її в роки перебудови. І вийшла книга в скороченому вигляді в 1995 році. Як і очікувалося, великого інтересу вона вже не викликала. У ряді гострої публіцистики перебудовного часу повість уже не виділялася. Швидше, помітили «Солоне озеро» і останню повість письменника про російської еміграції «Чаша».

Він був членом редколегії журналів «Молода гвардія» і «Наш сучасник». Послідовно займав православні і монархічні позиції.

Помер Володимир Солоухін 4 квітня 1997 року в Москві. Похований на батьківщині, в селі Алепіно.