Петро Гальперін

Петро Якович Гальперін
Петро Якович Гальперін народився 2 жовтня 1902 року в Тамбові. Закінчив Харківський медичний інститут (1926). У 1926-1941 роках він працював у Харківській психоневрологічну академію, вів педагогічну роботу в Харкові та Донецьку.

У перші роки Великої Вітчизняної війни Гальперін був начальником лікувальної частини евакогоспіталів в Свердловській області. З 1943 року він працював в МГУ ім. М.В.Ломоносова — доцент, професор (з 1966), зав. кафедрою вікової психології факультету психології МГУ (з 1971), професор-консультант (з 1983).

Гальпернін є одним з провідних вітчизняних вчених у галузі загальної, вікової та педагогічної психології, автор всесвітньо відомих теорій і підходів. Їм висунуто оригінальне розуміння предмета психологічного дослідження і специфіки психічного розвитку людини. Розвиваючи світоглядні традиції вітчизняної психології, Петро Якович аргументовано висунув і розвинув положення про перевагу цілеспрямованого формування як базового методу психологічного дослідження.

Всесвітню популярність завоювала висунута Гальперіним теорія планомірно-поетапного формування розумової діяльності людини. В якості теорій другого рівня Гальперін висуває і експериментально обгрунтовує теорію мовної свідомості, теорію уваги, ряд інших приватних психологічних теорій, які увійшли до золотого фонду вітчизняної науки.

Вчення про предмет психології, об'єктивної необхідності психіки, про основні закономірності її розвитку в філо-антропо-і онтогенезі, про закономірності формування ідеальних дій, образів і понять як елементів психічної діяльності — ось основні складові психологічної концепції Гальперіна .

Гальперін створив не знає аналогів в сучасній науці про людину психологічний світогляд. Його підходи і теорії не раз ставали предметом спеціальних симпозіумів і круглих столів міжнародних та національних конгресів та конференцій.

Помер Петро Якович Гальперін 25 березня 1988 року в Москві.