Валентин Гаюї

Валентин Гаюї
Один з творців системи навчання людей з дефектами зору і методів трудового і музичного виховання незрячих — Валентин Гаюї створив першу в світі школу для сліпих і своєю роботою заклав основи тифлопедагогіки. Також його заслугою є створення способу друкування книг рельєфно-лінійним шрифтом і приладу для письма сліпих, першого рельєфного глобуса і способу друкування рельєфних географічних карт. Але найважливіша заслуга Гаюї в тому, що він зумів звернути увагу суспільства на труднощі незрячих людей та вперше добився прилучення їх до суспільно корисної праці як повноцінних членів суспільства.

Валентин Гаюї (Аюї) народився 13 листопада 1745 року в селі Сен-Жюст поблизу Ам'єна (Франція), в бідній селянській родині. Батько не міг платити за навчання синів — Валентина і Рене-Жюста, тому їх віддали вчитися в місцевий монастир. Вже тоді у Валентина проявився інтерес до іноземних мов, і, незважаючи на всі труднощі, він зміг отримати в Парижі вищу освіту, а потім і посаду перекладача в міністерстві закордонних справ. Крім живих європейських мов Валентин володів латиною, грецькою, староєврейською, читав на східних мовах. Будучи урядовим чиновником, а, отже, знайшовши та стабільне джерело доходів, він зміг одружуватися.

Тоді ж, захоплений успіхом абата Л'Епе в навчанні глухонімих, Гаюї «загорівся» допомогти й іншим нещасним — сліпим. До 18 століття світ не знав навчальних закладів для таких людей, не існувало ні теорії, ні досвіду їх навчання, ні прилучення їх до трудовим навичкам. Вивчивши книгу Дені Дідро «Лист про сліпих у повчання зрячим», де автор переконливо показав здібності незрячих до різних видів діяльності і навчанню, Гаюї починає спостерігати за життям сліпих людей.

Придумавши систему навчання їх різним ремеслам, а також читання, письма, арифметиці і музиці, він в 1784 році на власні кошти і у власному будинку (оскільки і уряд, і благодійні товариства відмовили йому у фінансовій допомозі) відкрив першу в світі школу для сліпих дітей під назвою «Майстерня трудящих сліпих», де першим учнем став підібраний на церковній паперті хлопчик Франсуа де Лезюер.

Гаюї вчить його читання, письма, арифметиці, грі на роялі, ремеслам. У юнака з'являється не тільки інтерес, але і тяга до знань. Чутка про успіхи Гаюї поширюється в Парижі, і його запрошують продемонструвати успіхи його підопічного навіть у Версалі. Король Людовик XVI призначає Валентину пенсію, а в Парижі незабаром виникає навчальний заклад «Притулок сліпих трудівників», яке в кінці 1786 було перетворено у перший казенний інститут для сліпих.

Для навчання сліпих дітей Гаюї використовував свій метод, за допомогою придуманого ним шрифту «унціала». Незважаючи на фінансові труднощі, він зміг створити друкарню і видав у ній декілька книг, надрукованих цим шрифтом, які стали першими на Землі книгами для сліпих. За ним незрячі люди навчалися аж до появи шрифту Брайля. Але Французька революція похитнула добробут інституту, і незабаром він взагалі був закритий. Проте успіхи Гаюї стали вже відомі і в інших країнах.

Так діяльність Валентина була помічена при російському дворі, і в 1803 році він отримав запрошення імператора Олександра I приїхати в Росію і заснувати в Петербурзі навчальний заклад для людей з повною або частковою втратою зору. Проїздом через Берлін, куди його також запрошували академія наук і король, Гаюї презентував свій метод навчання Августу Цейне, і той вже в 1806 році відкрив училище для сліпих, яке послужило зразком для всіх подібних установ в Пруссії.

В Петербург Гаюї прибув восени 1806 року, привізши з собою рельєфні глобуси, географічні карти, прилади для занять ремеслами, ноти, а також друкарські верстати для друкування рельєфних книг для сліпих. Хоча йому тоді вже було за 60, але він був сповнений надій і одразу ж взявся за організацію інституту. Однак у Росії йому довелося зіткнутися і з матеріальними труднощами, і з бюрократичним формалізмом. Лише завдяки допомозі добровольців-вчителів і власному ентузіазму та альтруїзму Валентин зміг відкрити навчальний заклад. У 1807 році імператор затвердив штат, статут і бюджет Санкт-Петербурзького інституту робочих сліпих (навчальний заклад типу інтернату). Хоча умови побуту і заняття в інституті залишали бажати кращого, але ніщо не могло перешкодити прагненню учнів освоювати грамоту і ремесла.

Пам'ятник Гаюї в ПаріжеСам ж Гаюї в 1817 році подає у відставку і залишає Росію, везучи із собою орден Володимира IV ступеня «За ревне старанність». Він повернувся в Париж, де і жив до кінця днів, всіма забутий у будинку брата, разом зі своєю дочкою, про яку той багато років дбав. Гаюї є автором декількох книг з питань навчання і виховання сліпих людей.

Помер Валентин Гаюї 18 березня 1822 року у Парижі і був похований на кладовищі Пер-Лашез. Гранітний пам'ятник на його могилі був поставлений на кошти, зібрані сліпими ремісниками і музикантами.

Лише нащадки оцінили його заслуги в справі навчання і виховання сліпих — перед Національним інститутом сліпих у Парижі був встановлений пам'ятник, в якому відображений вигляд Гаюї і першого його учня Франсуа, в місті Сен-Жюст в 1903 році також було встановлено пам'ятник. Але найважливішим визнанням заслуг Гаюї є те, що в багатьох країнах світу його ідеї та методи навчання набули поширення і не втратили своєї значимості до сьогоднішнього дня.