Каннський кінофестиваль

Каннський кінофестиваль (Festival de Cannes) є найбільш престижним і широко висвітлюються весняним подією в світі мистецтва кіно.

Успіх фестивалю і його стрімкий розвиток зробили з фестивалю справжнє «місто», в якому можна загубитися: 10 тисяч акредитованих професіоналів, близько 4 тисяч журналістів. На 10 днів в Каннах збираються зірки, професіонали кіно і любителі великого екрану зі всього світу.

Відкриття першого міжнародного кінофестивалю в Каннах планувалося на осінь 1939 року. За задумом організаторів фестивалю, він повинен був представляти альтернативу Венеціанському кінофестивалю, який потрапив під вплив офіційних нацистських властей. Програма була готова, почесним Головою журі призначено Луї Люм'єр, винахідник кінематографа.

У програму були включені американський фільм «Чарівник країни Оз» і радянський фільм «Ленін у 1918 році». Відкриття мало відбутись 1 вересня, проте, саме в цей день почалася друга світова війна. Відкриття було відкладено, і перший Каннський кінофестиваль відбувся лише у вересні 1946 року.

За традицією, заведеною першим фестивалем, головна премія — спочатку Гран-Прі, потім «Золота пальмова гілка» — присуджується кращому повнометражному і кращому Короткометражний фільм.

повнометражних фільмів на фестивалі вручаються та інші призи: Великий спеціальний приз журі, приз за краще виконання чоловічої і жіночої ролей, Приз за кращий сценарій, кращу режисуру, кращу операторську роботу. Журі може також присудити ще одну премію повнометражному фільму і дві короткометражним фільмам.

У 1951 році організатори змінили сезон проведення фестивалю — Каннський фестиваль розпочинався навесні — в квітні або травні.

У 1955 році головна нагорода — Великий приз Каннського кінофестивалю — був перейменований в «Золоту пальмову гілку». Першою «Золотої пальмової гілки», дійсно виготовленої із золота, був удостоєний американський фільм Делберта Манна «Марті».

З 1959 року на фестивалях журналістам почали показувати фільми вдень, до початку офіційного показу. Це було зроблено для того, щоб представники ЗМІ могли скласти думку про фільми заздалегідь.

В історії проведення фестивалів не завжди все було гладко: у 1948 і 1950 роках Каннський кінофестиваль не відбувся через брак грошей на його проведення. У 1968 році у зв'язку зі студентськими заворушеннями, які до моменту проведення 21-го фестивалю охопили всю Францію, особливою декларацією журі від 19 травня Фестиваль був закритий. До його офіційного завершення залишалося 5 днів. Нагороди не присуджувалися.

До кінця шістдесятих років 20 століття Каннський кінофестиваль набув статусу респектабельного фестивалю — з розвиненою інфраструктурою, відпрацьованими механізмами і вміло режіссіруемой інтригою.

Кінофестиваль 1969 привніс нововведення в структуру фестивалю — програма була доповнена проведенням «Двотижневик режисерів» — паралельного показу фільмів, організованого створеним в 1968 році Товариством кінорежисерів. Так Каннські фестивалі придбали стійку двополярної структуру, що стала запорукою розвитку та успіху наступних переглядів.

У 1978 році Жіль Жакоб, тільки що призначений головним відбір фільмів, створив позаконкурсну секцію «Особливий погляд». З тих пір в Каннах проходять три фестивальні покази: основний конкурс, «Двотижневик режисерів» та «Особливий погляд».

Росія лише одного разу виявлялася головним призером Канн: у 1958 році «Золоту пальмову гілку» отримав фільм Михайла Калатозова «Летять журавлі».

У різні роки роботи радянських і російських кінематографістів удостоювалися Гран-прі фестивалю і призів Міжнародної асоціації кінокритики (ФІПРЕССІ): фільм «Великий перелом» Ф. Ермлера (1946), «Людина N 217»М. Ромма (1946),«Соляріс»А. Тарковського (1972),«Сибіріада»А. Кончаловського (1979), «Ностальгія» А. Тарковського (1983), «Жертвопринесення» А. Тарковського (1986), «Покаяння» Т. Абуладзе; головний приз журі — «Стомлені сонцем »Н. Михалкова (1994).

Успішним для російського кіно став Каннський кінофестиваль 1990 року: кращий режисер — Павло Лунгін з фільмом«Таксі-блюз»; приз за видатні художні досягнення отримує фільм «Мати» Гліба Панфілова; «Золота камера» присуджена Віталієві Канівському за дебютну картину «Замри, помри, воскресни». У 2003 році премія Міжнародної асоціації кінокритиків була присуджена режисерові Олександру Сокурову за представлений на офіційний конкурс Каннського фестивалю фільм «Батько і син».