День святого Бориса

Ім'я Борис в Болгарії дуже поширене — по етимології воно сходить до старотюркскім бьорі — вовк, або до алтайському барс — тигр. На відміну від Росії, де ім'я пов'язане, насамперед, з іменами святих благовірних князів Бориса і Гліба, на південь від Дунаю його пов'язують з болгарським князем Борисом Першим Михайлом. Болгарська церква приймає його як рівноапостольного святого, оскільки саме він прийняв християнство, а також сприяв утвердженню нового слов'янського письма.

Князь Борис керував Болгарією з 852 по 889 роки. Цей час можна назвати справді переломним. Ще на початку свого правління син хана Персіана відчув необхідність ще більшої консолідації болгарських, фракійських і слов'янських племен на території Балкан. Військовий договір проти спільного ворога — Візантії — між слов'янами і стародавніми болгарами часів Аспаруха вже почав зживати себе. Культурний же і політичний розквіт Другого Риму обіцяв нерадісні перспективи болгарському ханству. У народі багато стали приймати християнство. Християнкою стала й рідна сестра Бориса. У ситуації, коли і споріднені племена північніше Чорного моря — хазари і волзькі болгари — знайшли уповання в іудаїзмі та в ісламі, болгарський правитель зважився прийняти християнство.

Спочатку Борис став шукати зближення з римо-католицькою церквою. Римському папі Миколі Першому був відправлений список з 105 питаннями, покликаними висвітлити питання віри. Справа була майже вирішено, коли новий папа Адріан Другий, який замінив померлого в 867 році Миколая, несподівано відмовив Борису в призначенні кардинала Формози Портуенского главою болгарської церкви.

Виниклі суперечності привели до скликання позачергового засідання під час Восьмого Вселенського собору (869-870), на якому було вирішено, що болгарська церква буде влаштовуватися по візантійської моделі. Це, врешті-решт, довелося Борису за смаком. Прийняв під час урочистого хрещення в Константинополі своє нове християнське ім'я Михайло — він мав можливість своєю владою впливати на рішення патріарха. З 879 року Константинополь і зовсім оголосив болгарську церкву автокефальною, що ще більше посилило позиції князя.

Кінець 9 століття був ознаменований ще однією великою подією. Борис Перший прийняв вигнаних із Велікоморавіі учнів Кирила і Мефодія — Наума, Ангеларія і Климента — і надав їм чудові умови для розвитку їхньої справи. Створені дві книжкові школи — в Охриді (нинішня Македонія) і в болгарській столиці Плисці — заклали основи культурного розквіту Болгарії.

Задовго до Реформації церковні служби на Балканах стали вестися на всіма зрозумілому церковно-слов'янською мовою. Те, про що мріяв Костянтин-Кирило — руйнування моделі тріязичія і досягнення християнської віри до серця будь-якого віруючого на його рідній мові — збулося. Були створені всі умови не тільки консолідації широких народних мас на основі нової віри і живого слов'янського письма, а й майбутнього культурного впливу на східних слов'ян. Настав Золотий вік Болгарії.