День сорока Севастійських мучеників

22 березня Православна Церква відзначає пам'ять сорока Севастійських мучеників — воїнів-християн з міста Севастії (територія сучасної Туреччини), які прийняли мученицьку смерть за віру в Христа.

У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, і вони зрівнювалися в правах з язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником й у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке там значно поширилося. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

У той час у вірменському місті Севастії одним з воєначальників служив Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які виходили переможцями з багатьох битв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай уклав їх у темницю. Воїни віддалися старанній молитві і одного разу вночі почули глас: «хто витерпить до кінця, той буде спасенний».

На наступний ранок воїнів знову привели до Агріколай. На цей раз язичник пустив у хід лестощі. Він став вихваляти їх мужність, молодість і силу і знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі честь і розташування самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай звелів закувати воїнів. Однак, старший з них, Кирион, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів в темницю без оков.

Через сім днів в Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше військове звання, але і життя наші, для нас немає нічого дорожчого Христа Бога». Тоді Лисий велів побити святих мучеників каменями. Але камені летіли повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, влучив в обличчя Агріколай. Мучителі зрозуміли, що святих убезпечує якась невидима сила.

В темниці воїни провели ніч у молитві і знову почули утішає їх голос Господа: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не лякайтеся, бо воспріімете вінці нетлінні». Наступного дня суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитні.

Ці події відбувалися взимку, був сильний мороз. Святих воїнів роздягнули, повели до озера, яке знаходилося недалеко від міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але ледь він переступив поріг, як упав замертво. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: зненацька стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі стражники спали, не спав тільки один по імені Аглаї. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Тоді Аглаї розбудив інших стражників, скинув з себе одяг і сказав їм: «І я — християнин!» — І приєднався до мучеників.

На ранок катувальники з подивом побачили, що мученики живі, а їх стражник Аглаї разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти матір самого юного з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі.

Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на вогнищі, а обвуглені кістки кинуті в воду, щоб християни не зібрали їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійських, і повеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.