Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері (1675)

Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь російської Православної Церкви. Вона відома всьому слов'янському світу: її шанують в Росії, в Боснії, Сербії, Болгарії та інших країнах. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших сповідань.

У Почаївській Лаврі (обителі), древньому оплоті Православ'я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. Чудеса, що виникають від святої ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників.

Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 5 серпня (за новим стилем) було встановлено в пам'ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20 — 23 липня 1675 року.

Почаївська ікона Божої МатеріЛетом 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полиці, що складаються з татар, під проводом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам'яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для загрожених. Ігумен Йосип Добромірскій переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятій Богородиці і преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова.

Вранці 5 серпня (23 липня за старим стилем) зі сходом сонця татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен ж велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами «Непереможній Воєводі» над храмом раптово з'явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблістящійся розпускаючи», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.

Татари взяли небесне воїнство за примару, у сум'ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічному втечу, не розбираючи своїх, вони убивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.