Римський імператор Юліан видав едикт, що заборонив християнам викладати в школах
Портрет імператора Юліана на римській монеті
17 червня 362 року римський імператор Флавій Клавдій Юліан видав едикт, що забороняв християнам викладати в школах.
Юліан — племінник і спадкоємець Костянтина I Великого, навчаючись в Афінах, захопився еллінської культурою і з юних років став таємним прибічником язичництва. До самої смерті дядька він був змушений приховувати свої погляди, а ставши государем вирішив втілити в життя свою заповітну мрію — відновити в Римі язичництво.
Однак Юліан розумів, що відродити колишню релігію в первісному вигляді було неможливо. Тоді він вирішив перетворити і поліпшити язичництво, щоб створити силу, яка могла б вступити в боротьбу з християнською церквою.
Нового культу він привласнив багато рис християнської організації. Язичницьке духовенство організовувалося за зразком ієрархії християнської церкви. Оздоблення храмів Юпітера і Юнони було схоже на християнське. Подібно християнським священикам, служителі нового культу повинні були читати мирянам проповіді, тобто розповідати про таємниці еллінської мудрості. Від жерців була потрібна бездоганна життя, заохочувалася благодійність.
Результатом антихристиянської політики Юліана став знаменитий «шкільний» едикт, виданий 17 червня 362 року і забороняв християнам навчати молодь риториці і граматиці, якщо вони не перейдуть до шанування язичницьких богів. Негласно ж віруючим в Христа було заборонено і вчитися, раз вони не могли в силу своїх релігійних переконань відвідувати язичницькі школи.
У 30 з невеликим років Юліан загинув у битві з персами, а його наступник імператор Іовіан відразу ж відкинув його ідеологію. Покійного імператора зрадили осуду і нагородили прізвиськом Відступника.
Згодом образ імператора-відступника не раз з'являвся на сторінках літературних творів. Він став головним героєм «світової драми» Генріка Ібсена «Кесар і Галілеянин», першої частини трилогії Дмитра Мережковського «Христос і Антихрист», роману Гора Бачила «Імператор Юліан».