У Москві завершилася Всесоюзна конференція аграрників-марксистів, підбиваючи підсумки якої Йосип Сталін проголосив політику «суцільної колективізації»

Політика «суцільної колективізації» — в життя ...
У російській історії початку 20 століття заможні селянські двори зазвичай іменувалися «куркульських господарств», а їх господарі — «кулаками». Жовтнева революція 1917 року і наступна за нею радянська політика «воєнного комунізму» завдала по куркульства перший удар, вилучивши у нього 50 мільйонів гектар землі з 80 мільйонів гектарів, якими воно володіло до революції.

З переходом СРСР у 1921 році до «нової економічної політики» (НЕПу), яка допустила відродження елементів ринкової економіки, зростання куркульських господарств відновився. У 1927-му їх уже було понад мільйон. Одночасно влада проводила політику «обмеження і витіснення» куркульства, обкладаючи його великими податками, особливо збільшеними в 1927-1928 роках, коли селяни почали відмовлятися продавати хліб державі за заниженими цінами.

27 грудня 1929 року при завершенні роботи Всесоюзній конференції аграрників-марксистів прозвучала програмна промова Генсека ЦК ВКП Йосипа Сталіна «До питань аграрної політики в СРСР».

Її головними пунктами стали заяви: про початок розгортання суцільної колективізації сільського господарства, а також — про перехід «від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркульства» до «політики ліквідації куркульства як класу».

В якості основного засобу колективізації та головного методу форсування її темпів були обрані «розкуркулення» (вилучення куркульського майна) і репресії — примусове виселення куркульських сімей у віддалені райони країни.

Вже початкова стадія суцільної колективізації супроводжувалася ескалацією насильства. Тільки за офіційними даними за 1930-1932 роки було вислано понад 240 700 сімей, а до початку 1941 року там знаходилося більше 1 мільйона чоловік.