Емблема СНД span>
13 грудня 1991 року в місті Ашхабад (Туркменістан) відбулася зустріч президентів п'яти центральноазіатських держав, що входили до складу СРСР: Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. Її підсумком стало Заяву, в якій країни висловили згоду увійти в організацію СНД за умови забезпечення рівноправної участі суб'єктів колишнього Союзу і визнання всіх держав-учасників в якості засновників.
Згодом Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв запропонував зібратися в Алма- Аті для обговорення питань і прийняття спільних рішень. У зустрічі взяли участь глави 11 колишніх союзних республік: Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України.
21 грудня 1991 року була підписана Алма-Атинська декларація, в якій викладалися цілі і принципи СНД. У ній закріплювалося положення про те, що взаємодія учасників організації «буде здійснюватися на принципі рівноправності через координуючі інститути, які формуються на паритетній основі та діють у порядку, що визначається угодами між учасницями Співдружності, яка не є ні державою, ні наддержавним утворенням».
Також зберігалося об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю, фіксувалося повагу сторін до прагнення до досягнення статусу без'ядерної та (або) нейтральної держави, прихильність до співробітництва у формуванні і розвитку спільного економічного простору.
СНД так і не відбулося як союзну державу. Де-факто так званий «інститут СНД» представляє із себе не більше ніж групу договорів про переважно двосторонній співпраці за різними напрямками між Російською Федерацією і деякими колишніми республіками СРСР.