Трагедія депортованих народів не повинна повторюватися span>
Проблеми народів, що піддалися в роки радянської влади огульних звинувачень у пособництві ворогам радянської держави і депортації з місць їх історичного проживання, стали предметом громадської уваги тільки в роки перебудови.
Уже в передвоєнні роки в СРСР почалося масове виселення цілих народів. Жертвами депортації стали поляки, курди, корейці, буряти та інші народи. Трагічною сторінкою в історії Великої Вітчизняної війни стала депортація в Казахстан, Сибір та інші східні райони ряду народів, звинувачених сталінським режимом у пособництві окупантам.
Трьома з половиною мільйонами обчислюється кількість репресованих за національною ознакою з середини 1940-х по 1961 рік. Силою, під страхом розстрілу, виселялися з Поволжя, Москви, Московської області та інших регіонів особи німецької національності. Були виселені з рідних місць калмики, кримські татари, карачаївці, чеченці, інгуші, балкарці ... Депортація торкнулася 14 народів цілком і 48 — частково.
Реабілітація жертв політичних репресій почалася в СРСР в 1954 році. У середині 1960-х років ця робота була згорнута і поновилася лише в кінці 1980-х років.
Першим кроком на шляху відновлення історичної справедливості щодо репресованих народів стало прийняття Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав».
{day-4-26}
26 квітня {/ day} 1991 року Верховною Ради СРСР був прийнятий закон «Про реабілітацію репресованих народів». Закон визначив поняття «репресовані народи», види реабілітації та визнав незаконними всі правові акти, в тому числі місцевих органів і посадових осіб, прийняті у відношенні репресованих народів, за винятком актів, які відновлюють їх права.