Ці ордена засновані 8 листопада 1943 < / span>
Орден Слави для нагородження рядового та сержантського складу був заснований 8 листопада 1943 року в один день з орденом «Перемога» — найвищим з «полководницьких» орденів.
Орденом «Перемога» двічі були нагороджені Й.В.Сталін, Г.К.Жуков, А.М.Василевский . У 1978 році в порушення статуту ордена їм був нагороджений генсек ЦК КПРС Л. І. Брежнєв.
Орден Слави мав кілька особливостей, яких не було ні в якій іншій вітчизняної нагороди: це єдине бойове відміну, призначене для нагородження виключно солдатів і сержантів (в авіації також і молодших лейтенантів); це єдиний орден СРСР, видавався тільки за особисті заслуги і ніколи не видавався ні військовим частинам, ні підприємствам, ні організаціям. Статут ордена передбачав підвищення кавалерів усіх трьох ступенів у званні, що було винятком для радянської нагородної системи.
Орден був заснований за ініціативою И.В.Сталина. Він створювався як «солдатський орден», але в одному ряду з «полководницькими».
Перше достовірно встановлене нагородження орденом Слави відбулося 13 листопада 1943 року, коли було підписано нагородження орденом III ступеня сапера В.С.Малишева. Наказ про нагородження орденом Слави II ступеня вперше був підписаний 10 грудня 1943; кавалерами стали сапери 10-ї армії Першого Білоруського фронту рядові С.І.Баранов і А.Г.Власов, до кінця війни отримали і I ступінь ордена.
Перший указ про нагородження орденом Слави I ступеня був підписаний 22 липня 1944 року. Їм удостоїли сапера — єфрейтора М.Т.Пітеніка і помічника командира взводу старшого сержанта К.К.Шевченко. Нагородження орденом Слави тривало з листопада 1943 до літа 1945 року.
У 1967 і 1975 роках були введені додаткові пільги повним кавалерам ордена Слави, зрівняти їх у правах з Героями Радянського Союзу. Зокрема, надавалося право призначення їм персональних пенсій союзного значення, великі житлові пільги, право безкоштовного проїзду та інше. Нинішнє законодавство Російської Федерації підтверджує всі ці права кавалерам ордена Слави трьох ступенів.