Початок примусового виселення етнічних українців з Польщі на Україну

Початок примусовому переселенню етнічних українців з Польщі на Україна і етнічних поляків з України в Польщу поклало «Люблінська угода»
Початок примусовому переселенню етнічних українців з Польщі на Україну і етнічних поляків з України в Польщу поклало «Люблінська угода», підписане 9 вересня 1944 року в Любліні між Урядом Української РСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ). За дорученням Уряду УРСР її підписав голова Раднаркому УРСР М.Хрущов, за дорученням ПКНВ — Голова Комітету Е.Осубка-Моравський.

Угодою було передбачено переселення на територію Української РСР всіх українців, що проживали в Хелмському, Грубешовском, Томашовском, Любачівського, Ярославському, Перемишльському, Лісківській, Замостьевском, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах.

Це стосувалося також інших районів Польщі, де жили українці, які б побажали переселитися з території Польщі на Україну, а також евакуації в Польщу всіх поляків і євреїв, які жили в УРСР і виявили б бажання переселитися на територію Польщі. В Угоді наголошувалося, що евакуація є добровільною.

23 вересня 1944 року почалося виселення етнічних українців з Польщі на Україну і поляків з України — в Польщу. З початком зими кількість бажаючих виїхати з обох сторін значно скоротилося. Через це довелося неодноразово змінювати і відсувати терміни завершення переселенської акції.

Люди не хотіли переїжджати, але режими того часу обох держав наполягали, і з осені 1945 року перейшли до застосування виключно примусових заходів з переселення. На виконання «спецоперації» були кинуті радянські та польські «переселенські комісії», військові підрозділи, каральні й адміністративні органи.

За різними оцінками, в результаті з Польщі було депортовано від 600 тисяч до мільйона етнічних українців.