Михайло Кутузов span>
24 липня 1774 року, борючись з турецьким десантом на гірському перевалі біля села Шуми (нині — Кутузовський перевал і сел. Кутузовка, північніше Алушти), підполковник Михайло Кутузов першим підняв в атаку свій батальйон і був важко поранений в голову.
На подив лікарів, Кутузов вижив, але позбувся правого ока. Катерина II розпорядилася видати героєві 1000 червінців, нагородити орденом Святого Георгія 4-го ступеня і «звільнити для лікування ран до теплих вод на рік без вирахування платні». Згодом, незважаючи на каліцтво, Кутузов повернувся на службу. У чині генерала він командував російською армією у війні з Наполеоном (1805), а також з Туреччиною (1811).
У 1812 році, після вторгнення Наполеона в Росію, цар Олександр I призначив генерала-від-інфантерії Кутузова головнокомандуючим російською армією і присвоїв йому титул ясновельможного князя.
(26 серпня) 7 вересня 1812 Кутузов дав Наполеону генеральний бій біля села Бородіно, отримавши за нього чин генерал-фельдмаршала. Російські війська вистояли, але зазнали великих втрат. Тоді Кутузов вирішив відступити на Калугу і здати Москву французам.
Вигравши час, поповнивши і зміцнивши відпочилі армію, в період безплідного «сидіння» французів у Москві, російський полководець змусив їх імператора покинути Першопрестольну і відступати на захід по Старій Смоленської дорозі, через вже розорені наполеонівським навалою землі.
Одночасно, Кутузов почав переслідувати французів південніше — паралельним маршем, перешкоджаючи наполеонівським інтендант забезпечувати своїх солдатів провіантом і фуражем. Після того, як залишки французької армії були вигнані з Росії, Кутузов отримав орден Св. Георгія 1-го ступеня, ставши вже повним кавалером вищої військової нагороди імперії.