Петро Струве


Петро Бернгардовіч Струве
До кінця своїх днів він залишався щиро віруючою православною людиною і метафізичним ідеалістом у філософії; західницьких налаштованим російським націоналістом і ліберальним консерватором у політиці. До всіх цих характеристиках варто додати прикметник «поміркованим», бо все життя і творчість видатного філософа і громадського діяча пройшли «під знаком заходи».

Петро Бернгардовіч Струве народився (26 січня) 7 лютого 1870 року в Пермі. У 1895 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, а також з 1892 року Струве навчався в університеті в Граці в Австрії.

Будучи одним з лідерів марксизму, в 1901 році Струве переховувався в Німеччині, де видавав марксистський журнал «Звільнення». У 1905 році, повернувшись до Росії, він став членом другої Державної думи. З 1906 по 1917 рік він обіймав посаду професора в Санкт-Петербурзькому Політехнічному інституті. Весь цей час аж до еміграції в 1918 році Петро Струве був редактором журналу «Російська думка», а в 1909 році став одним із авторів збірки «Віхи».

У 1921 році в Софії Петро Струве відновив видання « Російській думці». Пізніше він буде видавати свій журнал в Празі (1921-1923) та Парижі (1927). У 1922 році Струве став професором політекономії Російського юридичного факультету під протекторатом Карлова університету в Празі, де працював до 1925 року, будучи одночасно Головою російської академічної групи в Чехословаччині.

У 1925 році він переїхав до Парижа, де редагував газети «Відродження» (1925-1927), «Росія» (1927-1928), «Росія і слов'янство» (1928-1934). У 1928 році Струве переїхав до Белграда. Там з 1928 по 1940 роки він працював професором Російського наукового інституту.

У 1942 році Петро Струве повернувся в Париж, де 26 лютого 1944 помер.

Згідно широко відомою, але спрощеною схемою , Струве пережив наступну світоглядну еволюцію: від некласичного, творчо переосмисленого марксизму та позитивізму до метафізичного ідеалізму і ліберального консерватизму. Можна відзначити складне, але цілком закономірне становлення поглядів Струве, чуже кардинальних «переоцінок цінностей», притаманних ряду його сучасників.