Петро Лавров


Петро Лаврович Лавров
Петро Лаврович Лавров — російський соціолог, філософ, публіцист. Народився (2) 14 червня 1823 року в родині псковського поміщика. Відучившись у школі, надходить в Петербурзьке артилерійське училище, яке закінчує в 1842 році. Починає працювати в Артилерійській Академії, де отримує звання професора математики.

У 1860-і роки Лавров бере активну участь у студентському русі, захоплюючись літературою та громадськими роботами. У цей час він знайомиться з Миколою Чернишевським, який запрошує його в таємне революційне товариство «Земля і Воля». Метою товариства була підготовка селянської революції.

Після підготовленого суспільством невдалого замаху на Олександра II в 1866 році Лаврова заарештували, а пізніше заслали в Вологодську губернію. Вже перебуваючи на засланні, він написав свій найвідоміший твір «Історичні листи». Відсидівши 4 роки, Лавров за допомогою знайомого революціонера Лопатіна втік у Париж, де незабаром захопився західноєвропейським робітничим рухом і незабаром вступив в I Інтернаціонал.

За спеціальним завданням надати допомогу обложеної Паризької комуні, Лавров їде в Лондон. Там він знайомиться з відомими революціонерами К. Марксом і Ф. Енгельсом.

У 1870-і роки Лаврова запрошують працювати редактором у журнал «Вперед». Пізніше він очолює власний напрям російського народництва, яке згодом назвуть «лаврізм».

Петро Лавров помер (25 січня) 6 лютого 1900 року в Парижі.