Олександр Маринеско


Олександр Іванович Маринеско
Олександр Іванович Маринеско народився 15 січня 1913 року в Одесі. У листопаді 1933 року по путівці комсомолу Олександр був направлений на спеціальні курси комскладу РСЧФ. Після закінчення курсів його призначили штурманом на підводному човні Щ-306 («Пікша») Балтійського флоту. У березні 1936 року Маринеско отримав звання лейтенанта, в листопаді 1938 року — старшого лейтенанта.

Пізніше, був командиром ПЛ М-96, екіпаж якої за підсумками бойової і політичної підготовки 1940 зайняв перше місце, а командир був нагороджений золотим годинником і підвищений у званні до капітан-лейтенанта.

У квітні 1943 року Олександр Маринеско був призначений командиром С-13. На цій підводному човні він прослужив до вересня 1945 року. У похід підводний човен під його командуванням вийшла тільки в жовтні 1944 року. У першу ж добу походу, 9 жовтня, Маринеско виявив і атакував транспорт «Зігфрід». За даний похід Маринеско отримав орден Червоного Прапора.

У період з 9 січня по 15 лютого 1945 Олександр Іванович перебував у своєму п'ятому бойовому поході, протягом якого були потоплені два великих транспорту противника — «Вільгельм Густлофф» і «Штойбен». «Вільгельм Густлофф» був найбільшим за тоннажем теплоходом, потопленим радянськими підводниками, і другим по числу жертв.
Пам'ятник А.І. Маринеско в Калінінграді
З 18 жовтня 1945 року по 20 листопада 1945 А. І. Марінеско був командиром тральщика Т-34 2-го дивізіону тральщиків 1-ї Червонопрапорної бригади тралення Червонопрапорного Балтійського флоту. Останній, шостий бойовий похід Маринеско з 20 квітня по 13 травня 1945 року було визнано незадовільним через невиконання поставлених завдань, і Маринеско був понижений у званні до старшого лейтенанта.

20 листопада 1945 за наказом наркома ВМФ № 02521 старший лейтенант Марінеско звільнений у запас. У наступні роки він працював старшим помічником капітана на суднах Балтійського державного торгового пароплавства (1946-1949), був заступником директора Ленінградського НДІ переливання крові. У 1949 році був засуджений на три роки позбавлення волі за статтею «За розбазарювання соціалістичної власності». Після звільнення Маринеско в 1951-1953 роках працював топографом Онезького-Ладозької експедиції, а з 1953 року — керував групою відділу постачання на ленінградському заводі «Мезон».

Маринеско — перший «важковаговик» серед радянських підводників: на його рахунку два потоплених транспорту водотоннажністю понад 40 тисяч тонн. Він нагороджений 2 орденами Леніна, 2 орденами Червоного Прапора і медалями, звання Героя Радянського Союзу йому було присвоєно вже посмертно в 1990 році.

Олександр Іванович Маринеско помер 25 листопада 1963 року в Ленінграді після тяжкої і тривалої хвороби, був похований на Богословському кладовищі Санкт-Петербурга.

Пам'ятники Марінеско встановлені в Калінінграді, Кронштадті та Одесі. У Санкт-Петербурзі знаходиться Музей підводних сил Росії ім. А. І. Маринеско. Ім'я героя носять вулиці міст Росії та України. Маринеско присвячені художні фільми «Про повернення забути» (1985) і «Перший після Бога» (2005).