Костянтин Бальмонт


Костянтин Дмитрович Бальмонт
Костянтин Дмитрович Бальмонт — російський поет-символіст, перекладач, есеїст, народився (4) 16 червня 1867 року в селі Гумнищи Шуйського повіту, в дворянській сім'ї. Ще у віці 9 років поет починає писати свої перші вірші. Він навчається в Шуйського гімназії, але незабаром його виключають за приналежність до нелегального гуртка.

У 1886 році Костянтин вступає до Московського університету на юридичний факультет, з якого за участь у студентських заворушеннях його виключають до 1888 року. Поет добровільно переводиться в Ярославський Демидівський юридичний ліцей, але його виганяють і звідти. У Ярославлі Бальмонт багато пише. Заглиблюючись в роботу, в 1890-х роках він видає збірки «В безмежжя» та «Палаючі будівлі». Паралельно посилено працює над різними перекладами.

З 1900-х років у Бальмонта починається один з найважливіших творчих періодів. Він пише величезну кількість романтичних віршів, деякі носять еротичний характер. Нові збірки «Літургія краси», «Гірські вершини» та інші приносять поетові широку популярність.

Після революції Бальмонт категорично не приймає нову владу і емігрує до Європи, де й проводить останні 20 років життя. У різних країнах Костянтин публікує книги віршів «Дар Землі», «Світлий годину», «Моє — їй. Вірші про Росію», а також свій відомий переклад«Слова о полку Ігоревім».

За кордоном автор захворює душевною хворобою і вмирає в притулку «Російський будинок» поблизу Парижа 23 грудня 1942 року.