Михайло Бакунін


Михайло Олександрович Бакунін
Бакунін цілком заслуговував слів, сказаних про нього Луї Коссідьером: «Бакунін в перший день революції — просто скарб, але на наступний вже день його потрібно б повісити, так як він здатний порушити всякий порядок, ким би той не був заведений».

Михайло Олександрович Бакунін народився в дворянській сім'ї тверського поміщика (18) 30 травня 1814 року. У родині було 10 дітей.

П'ятнадцяти років від народження він став юнкером Петербурзького артилерійського училища, звідки його відрахували за недбалість, зухвалість і направили на службу в армію.

У 1835 році Бакунін вийшов у відставку і переїхав жити до Москви, де грав видну роль в гуртку Н.Станкевіча, був близький з В.Бєлінський, А.Герценом і Н.Огаревим. У ці роки Михайло Олександрович захоплювався філософією І. Фіхте і Г. Гегеля. У 1840 році він виїхав за кордон, жив у Німеччині, Швейцарії, Бельгії, Франції.

У Берлінському університеті Бакунін слухав лекції К.Вердера за логікою і Ф.Шеллінга по "філософії одкровення". Приєднавшись до лівих гегельянцями, висловив свої радикальні погляди у статті "Реакція в Німеччині" (1842), яку вітали в Росії Герцен і Бєлінський. У Цюріху Бакунін познайомився з В.Вейтлінгом і захопився комуністичними ідеями. А незабаром познайомився з К.Марксом і Ф.Енгельсом.

Його діяльність за кордоном звернула на себе увагу царських властей, які зажадали його повернення на батьківщину. Але Бакунін не підкорився і в 1844 році заочно був засуджений Сенатом, в разі повернення до Росії, до позбавлення прав і заслання в Сибір на каторгу.

Бакунін ж продовжив свю активну політичну діяльність за кордоном. У 1847 році в Парижі на зборах в пам'ять Польського повстання (1830-31) він виголосив промову, в якій викривав царизм, передбачав неминучість революції і від імені передової Росії закликав поляків до союзу в ім'я звільнення всіх слов'ян. Брав участь у повстанні в Празі (1848), протестував проти інтервенції Миколи I до Угорщини (1849), в травні 1849 року він — один з керівників повстання в Дрездені, після придушення якого Бакунін був заарештований і виданий Миколі I.

У Росії він був ув'язнений у Петропавловську фортецю, де за пропозицією царя написав "Сповідь", в якій розповів про революційні події в Європі і своїй участі в них. У 1857 році Михайло Олександрович був відправлений на поселення до Сибіру, ??але через чотири роки втік через Японію і США до Лондона.

У 1862-63 роках він співпрацював з Герценом і Огарьовим, був пов'язаний з першою "Землею і волею". Потім кілька років жив в Італії та Швейцарії. Під час франко-пруської війни брав участь в Ліонському повстанні (1870), в 1874 році — у виступі анархістів в Болоньї.

Бакунін був свого роду російським Че Геварою, людиною, якій все хотілося перевернути з ніг на голову . У будь-якій країні, де б він не виявлявся, він закликав людей до повстання, повалення влади, намагався розв'язувати війни, і часто все це йому вдавалося. А ще частіше своїми надто агресивними діями він відновлював проти себе владу, а нерідко і своїх соратників-революціонерів, тому як своїми витівками шкодив їх репутації.

За всю свою революційну кар'єру Бакунін так і не прийшов до якої- то єдиною програмою. Вірніше не визначив, чого саме він хоче добитися шляхом революції. Він метався від слов'янофільства до западничества, від гегельянства до соціалізму. Одне було ясно — поточна ситуація вимагає термінових заходів насильницького характеру.

В кінці життя Бакунін присвячував багато часу написанню теоретичних праць про революційну діяльність. Він залишив багату літературну спадщину, а його книга "Революційний Катехізис" стала біблією російських анархістів.

Помер Михайло Бакунін (19 червня) 1 липня 1876 року в лікарні для чорноробів в Берні (Швейцарія), навіть при смерті залишаючись анархістом.