Денис Давидов


Денис Давидов
Денис Васильович Давидов народився (16) 27 липня 1784 року в Москві. З 17 років він почав військову службу естандарт-юнкером в Кавалергардському полку, через рік був проведений в перший офіцерський чин, а ще через два роки відрахований з гвардії в армійський Білоруський гусарський полк — за твір неналежних віршів.

Давидов швидко освоївся в новій для нього середовищі і продовжував писати вірші, в яких оспівував радості відчайдушної гусарської життя. Саме своїми віршами молодий Давидов зобов'язаний початку своєї слави, поетичної.

У 1806 році його повернули до Петербурга, у гвардію. Мріючи про військову славу, він наполегливо просить про направлення в діючу армію, і його наполегливість задоволена. Він став ад'ютантом Багратіона, разом з яким пройшов багато військових доріг, брав участь у боях, отримав чимало бойових нагород, в їх числі золоту шаблю з написом «За хоробрість».

Гучний військова слава прийшла до Денису Давидову у Вітчизняну війну 1812 року. На початку кампанії він в чині підполковника командував батальйоном Охтирського гусарського полку в армії Багратіона, до якого і звернувся незадовго до Бородінської битви з проектом партизанської війни. Кутузов схвалив ідею, і напередодні Бородінської битви Давидов, отримавши в своє розпорядження 50 гусарів і 80 козаків, рушив у тил ворога.

Перший же вихід виявився переможним, і був закріплений подальшими вилазками. Майже кожен день його загін захоплював полонених, обози з продовольством і боєприпасами. За прикладом загону Давидова (чисельність його зросла до 300 осіб) були створені й інші партизанські загони з регулярних і козацьких військ.

Особливо широкий розмах дії військових партизанських загонів взяли під час відступу французів з Росії.

У наступні роки Давидов продовжив військову кар'єру, перебуваючи в діючій армії і беручи участь у багатьох військових кампаніях. Остання його кампанія була в 1831 році — проти польських заколотників, після якої йому хоч і не дали піти у відставку (про що він мріяв), але й особливо не чіпали, і вся його служба обмежувалася носінням генерал-лейтенантського мундира.

Ім'я Давидова як «поета-партизана» овіяне гучної романтичної славою. Він був пов'язаний тісною дружбою з Пушкіним, Язиковим, Вяземським, Баратинський і іншими поета, оспівує його у своїх віршах; чималим успіхом користувалися і його власні ліричні і сатиричні вірші. Літературна діяльність Давидова висловилася у цілому ряді віршів, але і в декількох прозаїчних статтях.

Останні роки життя Денис Васильович провів у селі Верхня Маза під Самбірському, в маєтку, що належав дружині поета, Софії Миколаївні Чиркова, з якою вони повінчалися в квітні 1819 року, і яка народила йому 9 дітей. Тут він продовжував займатися творчістю, вів велике листування з А.Воейковим, М.Загоскіним, О.Пушкіна, В.Жуковського та іншими письменниками та видавцями, їздив по гостям, виписував книги з-за кордону, полював, займався вихованням дітей і домашнім господарством : вибудував гуральня, влаштував ставок і т. д. Одним словом, жив у своє задоволення.

Денис Васильович Давидов раптово помер (22 квітня) 4 травня 1839 року в своєму маєтку Верхня Маза, кілька місяців не доживши до урочистостей з приводу 25-річчя перемоги над Наполеоном. Прах поета був перевезений до Москви і похований на кладовищі Новодівичого монастиря.