Джеймс Монро


Джеймс Монро
Джеймс Монро народився 28 квітня 1758 в Уестморленде (Віргінія, США), в сім'ї плантатора. Після школи вступив до коледжу Вільяма і Мері, але залишив його 1776 року задля участі у Війні за незалежність Північної Америки (1775-1783). З війни Монро повернувся у званні майора, отримавши відставку через поранення.

У 1780-1783 роках вивчав право під керівництвом майбутнього президента США Томаса Джефферсона, в 1782-1783 роках був членом легіслатури Віргінії, в 1783-1786 роках обирався в Континентальний конгрес, до 1790 року займався юридичною практикою.

Джеймс Монро прославився як майстерний дипломат. У 1794-1796 роках він в якості посла США проживав у Франції. Повернувшись з-за кордону, в 1799 році став губернатором Віргінії і сприяв обранню Томаса Джефферсона президентом. У відповідь той, зайнявши крісло глави держави, в кінці 1802 року знову направив Монро в Париж — в допомогу американському посланнику Лівінгстону для переговорів про придбання у Франції Нового Орлеана, а в Іспанії — Західної Флориди. У підсумку американські дипломати, не маючи «абсолютно ніяких повноважень», підписали 30 квітня 1803 договір про придбання всій Луїзіани, що збільшило територію США того часу майже вдвічі.

У 1803-1807 роках Монро став послом США у Великобританії. У січні 1811 року його знову обрали губернатором Віргінії, але вже в березні президент Джеймс Медісон призначив Монро держсекретарем. Саме Монро під час війни США з Великобританією (1812-1814 роки) забезпечив евакуацію архівів Держдепартаменту, зберігши оригінал Декларації незалежності і багато інших документів. З вересня 1814 він працював ще й військовим міністром, зігравши важливу роль в укладенні Гентського договору в 1814 році.

На президентських виборах Джеймс Монро двічі здобував переконливу перемогу — в 1816 і 1820 роках. Його перебування в Білому домі увійшло в історію США як «ера доброго згоди», період стабільності і відсутності міжпартійної боротьби. У цей час був прийнятий Міссурійський компроміс (1920), хоча спочатку Монро припускав накласти на нього вето. Америка остаточно придбала Флориду і вирішила прикордонне питання з іспанськими володіннями (1819). Були підписані угода про демілітаризацію Великих озер (1817), конвенції 1818 з Великобританією і конвенція 1824 року, устранившая суперечності між США і Росією. За підтримки конгресу Монро виступив за визнання незалежності низки латиноамериканських республік.

Його ім'я тісно пов'язано з доктриною Монро — зовнішньополітичної концепцією, проголошеної 2 грудня 1823. Суть доктрини, фактичним автором якої був держсекретар Джон Квінсі Адамс, — в декларуванні принципу взаємного невтручання країн Америки та Європи у внутрішні справи один одного. У 1850 році доктрина Монро стала основою зовнішньої політики США, а завдяки Версальському мирному договору 1919 року отримала міжнародне визнання.

Склавши повноваження глави держави, Монро віддалився в свою садибу Оук-Хілл. У 1826 році він увійшов до правління університету штату, в 1829 році став президентом конвенту, що ухвалив нову конституцію Віргінії.

Помер Джеймс Монро 4 липня 1831 року в Нью-Йорку.