Костянтин Побєдоносцев


Костянтин Петрович Побєдоносцев
Він — російський політичний діяч, учений-правознавець і публіцист. Кавалер численних орденів: Св. Олександра Невського (1883, алмазні знаки до ордена — 1888), Св. Володимира 1-го ступеня (1896), Св. Андрія Первозванного (1898, алмазні знаки до ордена — 1904) та інших.

Костянтин Петрович Побєдоносцев, син професора словесності Московського університету та онук священика, народився в Москві (21 травня) 2 червня 1827 року. У 1846 році після закінчення училища правознавства поступив на службу в департамент Сенату.

Після захисту у 1859 році дисертації на тему «До реформі цивільного судочинства» Побєдоносцев отримує звання магістра, а в 1860 році обирається професором на кафедру цивільного права в Імператорський Московський університет.

З 1861 року Костянтин Петрович викладає законознавство великим князям, в тому числі майбутнім імператорам — Олександру III і Миколі II.

У 1880 році Побєдоносцев обирається Почесним членом Імператорської Академії наук. У квітні цього ж року він призначається обер-прокурором Святійшого Синоду і членом Комітету міністрів.

Костянтин Петрович користувався великим впливом при дворі Олександра III. Саме їм в 1881 році був написаний маніфест «Про непорушність самодержавства», де цар брав на себе зобов'язання «стверджувати й охороняти» самодержавну владу «від усяких на неї намірів».

У 1901 році на Побєдоносцева було здійснено замах: 8 березня 1901 року в нього стріляв статистик Самарського губернського земства Н.К. Лаговський.

Помер Костянтин Петрович Побєдоносцев (10) 23 березня 1907 року. Він був похований біля вівтаря церкви Свято-Володимирської церковно-вчительської школи в Петербурзі.